Человек со странностями

В Токио собираются построить самый высокий небоскреб. "Небесная миля" станет в два раза (!) выше дубайского Бурдж Халифа.

"Небесная миля" будет иметь в высоту... 1,7 км! Это очень много. Здание планируется построить до 2045 года усилиями компаний Kohn Pedersen Fox Associates и Leslie E. Robertson Associates, причем оно будет выполнять функцию не, например, офисного здания, а жилого дома! Причем - дома, который вместит в себя целый городок - 55 тыс. человек.

"Небесную милю" соорудят в Токийском заливе, среди цепочки искусственных островов.

Это просто фантастика.

Источник: bublbe.com
Невообразимо высокие небоскребы - на fakel.in!

Оригинал взят у kali_ua в Пишалися, пишаємося і будемо пишатися

10.02.2015 ФІЛОСОФСЬКЕ 

Сьоні мав бути фейський пост про мою нову забавку, але потім я почитала пресу (не читайте української преси до обіду) і рішила сваритися. Сто років думала писати статтю про українство і от день настав, бійтеся :D
Боже, які ми, українці, горді люди. Коли всі народи стояли в черзі за розумом, ми стояли за гордістю. Ще ніхєра не зробили, а вже пишаємося. Та так пишаємося, що мало нам місця для того пишання. Ще від Майдану нема ніяких результатів, навіть не лежимо в потрібному напрямку, а вже музей Майдану нам подавай. За чий кошт? Звісно, за кошт тих наївних дурників, які платять податки. І оренду державного приміщення на шарік в центрі міста їм подавай. Це ж культура! Польща, третя економіка Європи (Артем каже шоста) не дозволяє собі тратити гроші на всяку пургу, опера в місті Кєльце побудована на гроші Євросоюзу. Але шо нам та Польща, в нас тротуарів нема, зато музєй, да.
Люди, ви ліниві жопи, які ніхєра не робили 24 роки і результатом цього стала голосна смерть багатьох людей. А то шо за цей час тихо перевмирало купа людей це нас не гребло. Ми та країна, яка тирить гроші з центру раку. Скажіть мені, чим тут пишатися?
«Це не я краду гроші, це все можновладці.» Крадуть поки ми їм дозволяємо. А ми не можем займатися контролем нудних, але важливих речей, ми зайняті пишанням.
Ви курс бакса бачили? Мені пофік, я заробляю в баксах. А вам?
Я щоразу тероризую і контролюю тих, кого можу і маю право; тих, кому плачу гроші, а вони лажають з виконням своєї частини забов’язань. А ви?
«Війна в країні, як можна нести таку єрєсь, це зрада!» А 24 роки до цього теж була війна? Весь цей змарнований час теж москалі нам не давали латати тротуари? Чи москалі нас заставляли розводити корупцію. Ми самі робили все для того аби отак хрєново жити і тут нема чим пишатися, нема, кажу я вам. Покрасили все в жовто-блакитний і справилися? Це так не працює.
Взагалі це шось генетичне, згадайте хоча б українську літературу. Хронічно не люблю українську літературу, бо вона вся в соплях-стражданнях. Це шось таке униле і депресивне, що хочеться почати пити горілку. На уроках української літератури мош було вставати і говорити про твір не читаючи його і в 95% випадків це було страждання за свою країну. Я тіки раз промазала з таким фокусом, Жовтий князь був про голод.
Та якби ми скіки працювали, скіки страждаєм і пишаємось…
Ще мене тішать мовознавці. Як правильно говорити «хто крайній?» чи «хто останній?». Рілі? Українській мові по трохи приходе триндець, вона мертвіє, відкидає копита. В Книжковому супермаркеті один стилаж українською мовою в магазині. Друге питання яке мені тут задають «звідки ти?», бо українською тут не говорять. Я пишу українською, бо нею я володію найкраще, але вона геть не літературна, бо це блог і моя творчість і тут нема місця обмеженням. Всі намагання говорити і писати літературщиною вганяють в морок всю тему, про яку написано. Але нема грошей, нема мови і культури, бо культура на голодний шлунок дуже сумне заняття.
Я сумую за Азіровим. Тоді вишиванка не була мейнстрімом, а все решта було так же. І ще він смішно говорив, хоч якась радість. Нема реформ, економіка стрімко котиться в нашу українську жопу і банани по 30 гривень. Наші можновладці канюкають гроші, а їм кажуть «а реформи?», а вони «та нам би просто грошей». Ех.
Мої притензії могли бути дуже схожі до іншої країни, але я тут і зараз, того я паплюжу українців і їхню манію пишання. А то скоро з такими темпами мош буде говорити або гарно, або нічо. На правду не ображаються, або ображаються тільки, коли вона очі коле.
Дякую всім причетним за натхення:) Тейк кер.